ДОСВІД, ПОМНОЖЕНИЙ НА ЛЮДЯНІСТЬ

ДП «Дубровицьке лісове господарство» постійно перебуває в чільній трійці лідерів серед лісогосподарських підприємств області. Вже за підсумками фінансово-господарської діяльності І та ІІ кварталів цього року

Дубровицький лісгосп закріпив за собою почесну другу сходинку. Тож напередодні професійного свята своїми досягненнями та планами на майбутнє ділиться директор ДП «Дубровицьке лісове господарство» Анатолій БОРОВЕЦЬ.

Анатолію Олексійовичу, розкажіть, будь ласка, про очолюване Вами підприємство.

Державне підприємство «Дубровицьке лісове господарство» існує вже понад 50 років. І за цей довгий час, поки воно існує як окрема лісогосподарська одиниця, на підприємстві працювало багато видатних керівників, таких як Леонід Георгійович Чернюк,Володимир Дмитрович Віннічук, Юрій Андрійович Кошин. Кожен із цих керівників, свого часу, докладали максимум зусиль, аби підприємство, в першу чергу, працювало для людей. І я, як керівник, майже чотири роки перебуваючи на посаді, використовую усі можливості для того, щоб ми працювали для свого колективу.

«Дубровицький лісгосп» займає площу 54 тис. га і розкиданий у двох адміністративних районах. Більшу частину (це понад 70%) займають хвойні насадження, майже половина з них - насадження віком до 40 років, які становлять велику пожежну небезпеку. Близько 10 тис. га займають болота, котрі також у своєму пожежному відношенні дуже небезпечні. Один із пріоритетних напрямків діяльності лісового господарства - це системи відеоспостереження, що розміщуються в Залузькому, Великоозерянському та Літвицькому лісництвах. Вони дозволяють повністю контролювати території лісу й миттєво реагувати на пожежі.

Занадто зараз говориться про те, що лісівники дуже багато рубають, проводять безсистемні рубки. Хочу сказати, так говорить той, хто не розуміється на веденні лісового господарства. Скажу вам таке. Робота в лісовому господарстві планується на десять років вперед. Для цього у 2010 році на нашому підприємстві пройшло лісовпорядкування. Представники Харківської лісовпорядної комісії працювали у нас впродовж п’яти місяців. Вони дали характеристику кожному лісовому кварталу, кожному виділу та визначили той об’єм робіт, який маємо виконати впродовж десяти років. Мовою лісівників це - «визначена розрахункова лісосіка на ведення і рубок догляду, і головного користування».

Проте, трапляються різні випадки. Наприклад, лісові пожежі або ж навіть природні катаклізми. У результаті вищезгаданих причин виникає потреба проведення позачергових рубок. Усі, напевно, вже знають, що найбільшою проблемою зараз є бурштинові копальні. Вони не оминули й наше підприємство. На сьогоднішній день ми ведемо розробку таких ділянок. Адже у 2010 році це не було так нагально, як зараз. Це є позапланові рубки. Але всі вони погоджуються з екологічною службою, обласним управлінням лісового господарства і мисливства та з підприємством «Рівнелісозахист», працівники якого обстежують ділянку та призначають ту чи іншу рубку.

Отож, головне для лісівників не вирубування лісу, а його збереження та вирощування. Наприклад, за минулий рік у нас не було жодного такого зрубу, що залишився незалісненим. Ми постійно проводимо посадку лісових культур, підсів насіння тощо. Основне завдання для лісівників – вирощування високопродуктивних насаджень, котрі побачимо, можливо, не ми, а наші діти, онуки та правнуки.

Підприємство сьогодні працює стабільно. Лісівники є найбільшими бюджетоутворюючими підприємствами в районі. Ми платимо і єдиний соціальний внесок, і лісовий дохід та ряд інших податків. Люди працюють і вчасно отримують гарну заробітну плату. До речі, працівники нашого лісового господарства вирішили одноголосно премію, яку мали отримати до професійного свята (а це майже 50 тисяч гривень), віддати на потреби мобілізованих земляків. Крім того, вже нами було спрямовано на підтримку військовослужбовців у зоні АТО майже 67 тис. грн. Погодьтеся, у такий важкий для нашої держави час маємо зорганізуватися, кожен з нас на своєму місці повинен працювати з максимальною віддачею та користю, щоб підтримати наших земляків-військовослужбовців.

Ми також намагаємося подбати про соціальний аспект життєдіяльності наших працівників. Забезпечуємо і паливною нормою та транспортом для її доставки; спецодягом, взуттям; з нагоди ювілеїв, при народженні дитини та інших побутових потребах надаємо фінансову допомогу в розмірі посадового окладу. Тож наші працівники не залишені поза увагою. Як керівник, намагаюся докласти усіх зусиль, щоб наші люди із задоволенням йшли на роботу, працювали та із задоволенням поверталися до своїх сімей.

Кожна галузь, аби вийти на вищий конкурентоспроможний рівень, ставить перед собою складніші завдання і плани, впроваджуючи новітні реформи. Як працюєте над цим на своєму підприємстві?

Сьогодні дуже багато уваги приділяється веденню електронного обліку деревини. Зазначу, що це є першочерговим. Адже про це вже давно йшлося. Є ряд настановчих документів з ведення електронного обліку деревини. Розумієте, такий час настав, що просто неможливо без нього обійтися. Для цього на підприємстві придбали персональні комп’ютери, є спеціальні молотки, котрими кріплять бірки до деревини. Коротенько розкажу про це. Якщо в лісі ми зрубали деревину, вона лягає в штабель на верхньому складі. Майстер лісу прибиває бірку й обліковує лісопродукцію. Про те, що ця деревина прийнята, одразу видно і на нашому комп’ютері в лісгоспі, і в Державному агентстві лісових ресурсів. Далі ми повністю контролюємо її рух: із якого лісництва вона надійшла та до якого споживача потрапила. Це дуже важливо на сьогоднішній час.

Ще, що є не менш важливим, на підприємстві запроваджено 1-С бухгалтерію версії 8.2, котра значно спрощує та покращує роботу бухгалтерського обліку.

Ще одним важливим показником перспективної та ефективної роботи підприємства є оновлення техніки. Тож і наше підприємство в цьому плані не стоїть на місці. За останні два роки ми придбали дві автомашини Урал з гідроманіпуляторами, в цьому році придбали ще один маніпулятор і встановили його на автомобіль КамАЗ. (До речі, з роботою гідроманіпуляторів ми ознайомилися на нижньому складі Дубровицького лісгоспу. Головний інженер підприємства Віталій Торчило розповів, що вони призначені для захоплювання лісової деревини за допомогою спеціальних вантажозахопних пристроїв з подальшим її розвантаженням. Ці механізми зручно застосовувати в роботі лісопромислового комплексу, особливо якщо виникають перебої з постачанням електроенергії на нижній склад – авт.).

Ще придбали також п’ять тракторів для покращення роботи, адже техніка зношується і дуже дорого коштують запчастини.

Думаю, найважливішим для роботи на підприємстві є кадровий потенціал. Як то кажуть, кадри вирішують все. Зараз у нас на підприємстві сформувався чудовий колектив – справжні професіонали та знавці своєї справи, висококваліфіковані працівники, котрі знайдуть вихід із будь-якої ситуації з користю для підприємства.

Що б Ви хотіли побажати колегам-лісівникам у переддень професійного свята?

У переддень нашого професійного свята хочу привітати, у першу чергу, свій колектив та всіх лісівників Дубровиччини, ветеранів праці нашого лісгоспу, пенсіонерів. Хочу побажати, перш за все, міцного здоров’я, душевного спокою, миру – зараз це для нас є дуже важливим. Шановні лісівники, щиро вітаю вас та ваші родини зі святом. Хай вас Бог благословляє і нехай у вашому житті збувається все те, чого ви собі бажаєте.

* * * 

Багато нового та цікавого побачили під час подорожі лісовими масивами Дубровицького лісгоспу. Саме завдяки вмілим та працьовитим рукам справжніх майстрів лісова справа розвивається. Та це вже тема для нового газетного матеріалу та цікавих фотознімків, що, звісно ж, увійдуть в історію ДП «Дубровицьке лісове господарство».

Інна ПРИМАКОВА. 

 Іван Дука, Анатолій Таборовець, Станіслав Ососкало – водії тих лісовозів-«трудівників», котрі оснащені гідроманіпуляторами.

 Інженер з реалізації продукції Ірина Михайлівна Черпак також має за плечима чималий досвід трудової діяльності у лісівничій галузі. Проте дуже часто Ірині Михайлівні у її роботі доводиться бути ще й психологом. Адже працювати з клієнтами – справа нелегка.

Інженер лісового господарства ДП «Дубровицький лісгосп» Сергій Шикіло має значний досвід роботи у лісовому господарстві. Напередодні професійного свята Сергія Павловича нагороджено відзнакою Держагентства лісових ресурсів України – нагрудним знаком «Відмінник лісового господарства».

Справжній «квітник» Дубровицького лісгоспу – працівниці бухгалтерського відділу.

 Павло Остапович та Олександр Якубський працюють на нижньому складі порівняно недавно. Проте встигли зарекомендувати себе з позитивного боку.

На фото: головний інженер ДП "Дубровицьке лісове господарство" Віталій Торчило та начальник нижнього складу Василь Шпаковський.

Під час відвідин Трипутнянського лісництва. На фото:головний лісничий Олег Лехкобит та лісничий Трипутнянського лісництва Віктор Павлюк. 

Один із пріоритетних напрямків діяльності лісового господарства - це системи відеоспостереження, що розміщуються в Залузькому, Великоозерянському та Літвицькому лісництвах. Вони дозволяють повністю контролювати території лісу й миттєво реагувати на пожежі.

ХАЙ МИРОМ ЗАКІНЧИТЬСЯ ПЕРЕМИР’Я

Майже півроку триває збройне протистояння на Сході з наростаючим озлобленням і все більш невизначеними для українців перспективами.

Офіційною датою початку збройного конфлікту на Cході України вважається 7 квітня 2014, коли в. о. президента України Олександр Турчинов заявив про створення антикризового штабу і про те, що стосовно збройних супротивників українських властей будуть прийняті антитерористичні заходи.

15 квітня він же оголосив про початок силової фази, так званої антитерористичної операції, що власне триває досі, незважаючи на те, що її розмах і характер давно переросли в повномасштабні бойові дії із застосуванням усіх видів збройних сил і всієї номенклатури звичайних озброєнь і військової техніки.

Бойові дії, в основному, відбуваються на території Донецької та Луганської областей. У них беруть участь: Збройні Сили України, підрозділи Міністерства Внутрішніх Справ, прикордонної служби, СБУ, державної охорони України, новоствореної Національної гвардії України і батальйони територіальної оборони - збройні формування з добровольців загонів самооборони Майдана, а також активістів ультрарадикальних націоналістичних організацій і призваних в рамках трьох часткових мобілізацій військовослужбовців. Загальне керівництво операцією згідно з чинним законодавством покладено на Антитерористичний центр СБУ.

Протистоять їм загони сепаратистів (у тому числі й з інших держав), які в основному підкоряються керівництву самопроголошених Донецької і Луганської народних Республік. Слід зазначити, що так звані декларації про незалежність цих новоявлених «державних утворень» з’явилися 7 квітня 2014 р., а державний суверенітет був проголошений тільки 12 травня 2014 р., після спішного проведення референдумів про самовизначення. Це «волевиявлення під дулами» було тим ще фарсом. Проте зараз мова не про це.

24 травня 2014 р. Донецька і Луганська народні республіки підписали документ про об’єднання в складі конфедерації Новоросія, після того, як їх звернення до Росії з проханням про приєднання були відхилені. 24 червня «ДНР» і «ЛНР» оголосили про злиття в конфедеративний Союз народних республік, однак процеси формування і переформатування політичної організації продовжуються до цих пір.

Здавалося б, за умови відмови Росії прийняти слідом за Кримом в свій склад нові державні утворення, а також відсутності готових силових структур та координації дій керівництва на їх території, доля Новоросії, вважай, була визначена наперед. Так, ще 9 квітня глава МВС України Арсен Аваков заявив, що ситуація в регіонах з режимом антитерористичної операції може вирішитися протягом 48 годин.

3 липня новопризначений міністр оборони України Валерій Гелетей взагалі оголосив про швидке проведення параду Перемоги в українському Севастополі. Однак, незважаючи на гучні заяви та залучення армійських підрозділів, що, взагалі-то, неприпустимо для АТО, оскільки бойові статути воєнного часу не діють без оголошення воєнного стану, швидкої перемоги і обіцяного параду не вийшло. Більш того, на сьогоднішній день, зберігається вкрай складна оперативна обстановка на південному сході, з поперемінним перехопленням ініціативи воюючих сторін.

На жаль, ці 48 годин затягнулися на більш як п’ять місяців. Період, що став своєрідним іспитом для України та українців. Період численних провокацій й нещадних посягань на все нові й нові населені пункти нашої країни. Період розчарувань, надій та віри. Нас намагалися залякати, дезінформувати та виснажити. Держава не завжди адекватно відповідала на виклики. Але український народ виявився готовим до всього. Певно, такого протистояння від нас не очікував ніхто. Мабуть, сам Путін віддав належне нашій силі духу.

Подробиці бойових дій в подальшому стануть, ймовірно, предметом глибокого і ретельного вивчення теоретиками військового мистецтва, а на поточний момент численні практики вже оцінили хід і результати збройного конфлікту.

Попри численні заяви про «громадянську» внутрішньодержавну війну, на шаховій дошці бойових дій сепаратисти все ж - лише штурмові пішаки, якими керує «рука Кремля». Спочатку це було малопомітно, зараз російської інтервенції в Україну не бачить хіба що сліпий.

 

Наш земляк Богдан Максименко (на фото) у війську – вже четвертий рік. Після строкової служби підписав контракт й залишився на посаді сержанта роти забезпечення 80-ої аеромобільної бригади, що постійно дислокується у Львові. З березня хлопець перебуває на Сході України. Лише на початку вересня Богданові випала короткотермінова відпустка й він відвідав рідну Дубровицю. Ми зв’язалися з хлопцем, аби отримати інформацію з перших вуст, що ж відбувається в зоні бойового конфлікту, так як бачить це простий солдат, який брав участь не в одній з воєнних операцій.

Богдан розповідає, що протистоять українській армії добре навчені бойовики, переважно кавказьких національностей. Принаймні українців серед них – одиниці, та й ті взяли зброю до рук зовсім не з ідейних переконань. На передовій ходять чутки, що кожен з найманців, що воює на боці Новоросії, має добове грошове забезпечення в 500 дол. США. Єдиний нюанс, «повсталі» українці в цих банд-угрупуваннях настільки деградовані, що кавказці вмудряються «віджимати» в них не лише бойові трофеї, а й навіть їх коллаборационістську плату. Тож місцевим так званим ополченцям доводиться задовольнятися якимось 200 грн.

Що стосується амуніції та зброї, то українські армійці, за словами солдата, також програють в цьому найманцям Новоросії, не кажучи вже про російських окупантів. Особисто сам Богдан перед відправленням в зону АТО одержав бронежилет старого зразка, в якому захисна пластина теліпалася десь на рівні живота. Підігнати до себе цей засіб індивідуального захисту так й не вдалося, добре, згодом мама передала більш сучасний бронежилет. Проте все ж особливих нарікань від хлопця на армію я не почула. Каже, його військовий підрозділ не мав перебоїв ні з харчуванням, ні з водою, ні з боєзабезпеченням. Єдине, в Луганській області майже повністю понівечено стільникові вежі, й тому якість мобільного зв’язку залишає бажати кращого. Якось Богданові кілька діб не випадало вийти на зв’язок з рідними, тож дуже хвилювався, як це переживатиме мама.

Високо оцінив Богдан боєздатність батальйону українських добровольців «Айдар». З ним вони пройшли кілька бойових операцій пліч-о-пліч. Каже, з такими хлопцями  можна йти у розвідку.

Юнак має свою точку зору щодо національного забарвлення війни на Сході. Він був серед тих українських армійців, що брали в полон ростовських танкістів. Мали сутички з регулярними російськими військовими підрозділами не раз. Тож «ху із ху» на цій війні – питання так би мовити риторичне.

Хлопець тішиться тимчасовим перемир’ям. Адже його 80 аеромобільна бригада сколесила найжаркіші бойові шляхи на Луганщині. Богдан сипле географічними назвами цієї місцевості так само вільно, немов це рідне Полісся. Говорить про війну та бойових друзів стримано й переконано. Мимоволі ловлю себе на думці, як швидко дорослішають наші діти на війні. Бажаю цьому юному 22-річному солдатові, щоб перемир’я скінчилося миром.

Людмила РОДІНА.

ЗАПОБІГТИ, ВРЯТУВАТИ, ДОПОМОГТИ!

        

Захищати Батьківщину та її громадян від пожеж і надзвичайних подій завжди було благородною справою. Тож, беручи до уваги значний внесок працівників аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони, інших спеціальних формувань, а також громадян у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, захисту життя і здоров’я людей, Указом Президента України від 12.09.2008 встановлено свято - День рятівника. Напередодні свята ведемо розмову

з начальником Дубровицького РС ДСНС України в Рівненській  області,

майором служби цивільного захисту

Ігорем Степановичем ГАЙДИШЕМ.

Ігоре Степановичу, мало не кожен з нас у житті стикався з вашою службою. Проте мало хто знає про таке професійне свято. Розкажіть, будь ласка, трохи про це.

Встановлення професійного свята саме 17 вересня свідчить про визнання державою важливості справи, якою ми займаємося. Державна служба надзвичайних ситуацій України недаремно має девіз «Запобігти. Врятувати. Допомогти». Він відображає нелегкі будні рятувальників. Попередження та ліквідація пожеж, різного роду аварій і катастроф, знешкодження боєприпасів, рятування людей на воді, під час дорожньо-транспортних пригод та з-під завалів - ось далеко не повний перелік завдань оперативно-рятувальної служби - 101. Це висока оцінка добрих справ, що виконуються рятівниками. Заслужили рятівники і народну повагу перш за все тим, що завжди їхньою основною метою було рятування людей, їх домівок, державного та особистого майна. Люди високо цінують рішучість, мужність і героїзм, котрі проявляють рятівники під час гасіння пожеж, ліквідаціїна дзвичайних ситуацій.

Звісно, професія «рятувальник» - звучить гордо… 

Сьогодні існує багато цікавих професій, якими може оволодіти практично кожна людина. Але є і такі, котрі мало просто опанувати. Перш за все, ними потрібно жити та повністю їм віддаватися. До когорти таких належить також і професія рятувальника. Вона вимагає від людини не лише високої фахової підготовки та фізичної форми, а й великої мужності та відваги, вміння приймати відповідальні рішення та правильно ризикувати, готовності жертвувати особистим задля загального, надзвичайної людяності. Рятувальник – це не просто професія, це стан душі. Адже своєю повсякденною самовідданою працею, пов’язаною з ризиком, він завжди готовий прийти на допомогу та виконати найважливіше своє завдання – врятувати та захистити людське життя. Про цю професію справді можна сказати, що вона формує людину, з колишнього недосвідченого юнака робить справжнього чоловіка, готового протистояти будь-яким труднощам та небезпекам, формує з різних людей згуртований колектив, де кожен готовий у будь-яку хвилину підставити товаришу своє плече. Сьогодні рятувальник – це одна із найблагородніших професій, яка об’єднує відважних і самовідданих людей, чий високий професіоналізм, постійна готовність до самопожертви забезпечують кожній українській родині надійний захист від природних та техногенних лих.

Рятувальникам завжди вдається виконувати свою місію?

Цифри щодо надзвичайних подій та їх наслідків були б жахливими, якби не робота, що виконується працівниками рятувальної служби. Бо не проходить жодного дня, щоб бійці державної пожежної частини не вступали в боротьбу за життя та майно громадян. Лише з початку 2014р. працівники підрозділу Дубровицької ДПРЧ-14, часто з ризиком для свого життя та здоров’я, загасили 54 пожеж, надавали допомогу при снігових заметах, брали участь у ліквідації наслідків весняної повені, надавала допомогу потерпілим при виникненні ДТП, врятували з вогню двоє людей, матеріальні цінності на суму понад 1,5 мільйона гривень. Постійно співробітниками Дубровицького РС ДСНС України проводиться профілактична роз’яснювальна робота з навчання населення з правил пожежної безпеки. На жаль, в районі одне з болючих питань - це відсутність місцевих пожежних команд (мпк). Територія району дуже велика. Відстань до віддалених сіл становить більше 50 км., а це значна втрата часу слідування пожежного підрозділу до місця виклику, на рятування людей та гасіння пожеж. Тому з метою підвищення рівня протипожежного захисту населених пунктів району, створення МПК є обов’язковим. У Сарненському та Костопільському районах вже утримуються 13 команд і, як свідчить досвід, - це велика користь у ліквідації пожеж та збереженні майна, матеріальних цінностей громадян. Справді, робота рятувальника – не для слабодухих. Не кожен зважиться ризикувати власним життям задля порятунку інших. Ще хочу сказати, що наша робота багато в чому залежить від спільних зусиль, відвернути біду від домівок наших земляків, підтримкою влади, громадян. Тому хочу подякувати районній державній адміністрації, районній та міській радам, підприємцям району за допомогу, підтримку та взаєморозуміння.

У Дубровицькому РС ДСНС України працює 25 чоловік, які перед влаштуванням в ДСНС пройшли строкову службу, відповідно до цього, фізично розвинуті, у стройовому відношенні підтягнуті, охайні, дисципліновані, тактовні. У бойовому розрахунку знаходиться одна автоцистерна та одна автоцистерна в резерві. Також знаходиться допоміжний автомобіль ЗІЛ-131, для підвозу аварійно-рятувального обладнання, для виконання робіт бійців ДСНС за призначенням.  

  

СВЯТО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

– День фізкультури та спорту – одне з найбільш шанованих в масах. Адже відколи почав стрімко розвиватися спорт, його представники стали в числі найбільш популярних людей в державі, області чи районі. Уже впродовж багатьох років практично жодне святкове дійство не проходить наших спортсменів – атлетів і футболістів, а також представників інших різноманітних спортивних дисциплін.

Затребуваність та популярність спорту цілком виправдана. Адже спорт – це не тільки самоорганізація і дисципліна, здоров’я і молодість, елемент культури і стиль життя, це – саме життя, рух вперед! Не випадково після розпаду «Великого і Могутнього», День фізкультурника спокійно пережив це потрясіння, залишаючись всенародним і одним з приємних свят для бадьорих духом людей.

Не став виключенням й нинішній рік. Уже традиційно своє професійне свято дубровицькі спортсмени відзначили на міському стадіоні, зібравшись на наймасовіше змагання «Сільські спортивні ігри». Усього про свою участь в них заявило 18 команд, або 340 учасників. Привітали з нагоди свята учасників змагань начальник відділу освіти Ніна Стасько, голова галузевої освітянської профспілки Віра Твердюк, начальник відділу спорту Василь Подик, голова спортивного товариства «Колос» Андрій Гриневич. Вони побажали всім присутнім  вдалих стартів та нових спортивних звершень, особистих рекордів та перемог. Окремо відзначили ветеранів галузі, котрі багато років життя присвятили фізкультурі та спорту: В.М. Мартинчика, С.В. Лущика, І.І. Лебеду, І.О. Яцмірського, С.І. Котяша, А.І. Новака, В.В. Твердуна, В.П. Петрушка, В.Ф. Жакуна. Для Володимира Михайловича Мартинчика та Сергія Васильовича Лущика це свято збіглося ще й з ювілеями, тож прозвучали віншування з нагоди їхніх сімдесяти – та шістдесятиліття.

А вже потому свято продовжилося безпосередньо на спортивних аренах та секторах. Ми знайомимо читачів з його результатами у вигляді турнірних таблиць. Попри розчарування аутсайдерів, свято вдалося на славу. Цьому сприяли навіть сама погода та піднесений настрій численних вболівальників.

Залишається лише подякувати організаторам свята  за чудову нагоду ще раз долучитися до спорту. А в свою чергу районна організація фізкультурно-спортивного товариства «Колос» висловлює вдячність відділу освіти РДА, директорам ЗОШ №2, НВК «Ліцей-школа І-ІІ ст.», ДЮСШ, професійного ліцею, а також працівникам цих закладів (П.С. Пальонку, М.В. Шведу, М.Н. Вальковцю, Г.Л. Воробей, Г.М. Мартинчик, О.А. Котяшу, В.Г. Клюйку, В.В. Правнику, С.А. Столяру, В.Ф. Жакуну, Б.А. Котяшу, вихованцям професійного ліцею, до речі, вперше вони виступили на спартакіаді і як команда) за допомогу у підготовці стадіону «Горинь» до районних змагань.

Невід’ємною частиною спорту є забезпечення неупердженого та кваліфікованого суддівства. На спартакіаді його забезпечували ціла плеяда відомих місцевих аматорів та майстрів спорту: Ігор Шугалевич та Руслана Кулик з професійного ліцею, Сергій Стасько, Олександр Котяш, Василь Мельник, Михайло Серко, Юрій Ютовець, Олександр Мазур, Володимир Жакун, Віталій Клюйко з ДЮСШ, сельчанин Микола Сидоришин, колківчанин Руслан Павловець, бережківець Сергій Костючок, мочулищенець Микола Вальковець, майстер спорту Руслан Паламарчук.

Багато зусиль доклали для того, аби свято пройшло на високому рівні й представники ЗОШ №2 та центру позашкільної освіти – директори В.М. Клюйко та М.І. Семенюк. Медичне чергування забезпечив Іван Деркач.

Хвилювання та успіх своїх спортивних команд розділили й очільники окремих сільських громад: Павло Крупко з Сварицевич, Степан Буткевич з Соломіївки, Микола Дашук з Берестя, Валентин Довжик з Трипутень (до слова, особисто взяв участь в перегонах), Павло Голяка з Сельця, Богдан Кохтюк з Осови, секретар Миляцької сільської ради Богдан Борсук.

Люблять спорт дошкільнята

«Лиш один рецепт на світі

Всім – усім підходить дітям:

Коли спорт полюбиш –

Сильним, дужим будеш» -

під таким девізом розпочався тиждень малих Олімпійських ігор в Людинському ДНЗ «Берізка», де створені умови для ефективного оздоровлення та фізичного розвитку дошкільників.

Проблема формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я дітей була, є і завжди буде актуальною.

«Цікаво й змістовно пройшло проведено відкриття малих Олімпійських ігор з використанням емблеми – п’яти різнокольорових кілець, що символізують дружбу між частинами світу, підняттям Олімпійського прапора та запалення Олімпійського вогню. Протягом тижня проводились різного роду спортивні змагання, ігри, розваги з дошкільнятами, трудовим колективом, гостями та батьками вихованців. Всі учасники змагалися з піднесеним настроєм, спритно, вправно та старанно виконували завдання, команди були дружніми та завзятими на шляху до перемоги.

В день закриття малих Олімпійських ігор провели святкову розвагу «Спритні козачата». Нагороджено медалями всіх учасників за спритність, витримку, віру в перемогу, старанність, бажання досягти найкращих результатів і в майбутньому прийти на зміну олімпійцям.

Згасає Олімпійський вогонь. Хлопчик і дівчинка в українському вбранні опускають прапор Олімпіади. Закрито Олімпійські ігри, а на згадку про них діти запустили у небо повітряні кульки.

ХАЙ БЕРЕЖЕ ВАС ГОСПОДЬ БОГ!

«Підтримка і допомога нашим землякам, які захищають Вітчизну, є першочерговим завданням у роботі влади», – зазначає голова районної ради Сергій Васильович Киркевич. – Сьогодні громада району активно долучається до благодійництва з метою захистити наших земляків, які відправляються в зону АТО.

Всі бронежилети, які надходили нашим хлопцям протягом останнього періоду, в основному були придбані саме за кошти громади, простих людей, які відчувають свою відповідальність за рідних, друзів, знайомих, які перебувають в гарячих точках. Велике спасибі за організаційну роботу сільським головам і працівникам сільрад, освітянам, всім небайдужим людям, які долучилися до цієї благородної справи. Навіть невеличка частинка пожертвуваної суми може врятувати одному з наших солдатів життя. В кожному придбаному бронежилеті і військовій амуніції - тепло сердець жителів нашого району».

У п’ятницю-суботу, 5 і 6 серпня, Сергій Киркевич, разом із депутатом районної ради Миколою Кохном та виконавчим директором благодійного фонду «Наш Край» Віталієм Загайним відвідали наших земляків, які нещодавно були мобілізовані і зараз перебувають на Львівщині - у селі Раковець, а також на Яворівському полігоні і у Львівському прикордонному загоні. Візит був логічним продовженням підтримки українських вояків, яку надають нашим землякам жителі Дубровиччини.

Відвідали не з порожніми руками – бійцям привезли бронежилети, а також зимову амуніцію: теплі куртки, шкіряні берци, шкарпетки, білизну, подарунки. Жителі сільських рад зібрали кошти на ці першонеобхідні для вояків речі, суттєву матеріальну підтримку надав благодійний фонд «Наш край» і особисто його голова Василь Яніцький. До речі, ще 10 бронежилетів замовив Василь Петрович для наших військовослужбовців. Від імені наших вояків, їх рідних та усієї громади голова районної ради щиро вдячний за таку допомогу Василю Петровичу.

Бронежилети четвертого класу захисту було вручено нашим військовослужбовцям безпосередньо з рук в руки. Передача обладунків відбувалась без зайвого офіціозу та довгих промов. Сергій Киркевич та Микола Кохно під час вручення побажали військовим не потрапляти під кулі, та зазначили, що саме завдячуючи мужності відважних патріотів Україна подолає будь-які труднощі.

Районні депутати також ознайомилися з умовами служби наших мобілізованих, поспілкувалися з ними і їх командирами. «Чесно кажучи, - зазначає Сергій Киркевич, - дуже імпонує бойовий дух, настрій наших земляків, відчувається, що Україна, зокрема, наша Дубровиччина, виростила прекрасних синів, які готові її захищати». Микола Кохно також додає, що командири відгукуються про наших земляків найкращими словами. «Умовами служби у Львові та Яворові наші земляки задоволені, дещо менш комфортними є вони у Раковці. Ми побачили, що у нашій державі є достойні бази військової підготовки. На цих полігонах готують десантників, водіїв БМП, танкістів та інших спеціалістів для збройних сил України».

Зазначимо, що в даний час, майже всі наші мобілізовані військовослужбовці забезпечені бронежилетами, громада докладе всіх зусиль, щоб найближчим часом кожен солдат з Дубровиччини мав цей засіб захисту.

Під час нашого спілкування у кабінет до голови районної ради зайшли рідні Володимира Капрана, військового водія, який був мобілізований до війська у серпні. Зараз наш земляк перебуває на військовому полігоні «Широкий лан», що у Миколаївській області. Голова районної ради передав солдатові бронежилет, який рідні доставлять йому найближчим часом. Звісно, материнське серце буде хвилюватися доти, поки син не повернеться до рідної домівки, однак з бронежилетом  бодай крапля спокою зігріє душу матері. Відразу ж у кабінеті, рідні зателефонували до Володимира, розповіли йому про амуніцію і передали вітання від усієї громади нашого району. «Головне, ми зичимо, щоб Володимир і всі наші земляки повернулися здоровими додому, будували мирне життя, створювали сім’ї, народжували дітей. Віримо, що так і буде», - зазначив Сергій Киркевич.

А мама, Людмила Миколаївна, з хвилюванням пригадала, як йшов служити син до війська. Він сказав їй дуже прості і водночас глибоко філософські слова: «А хто, мамо, як не я? Мабуть, у мене доля така – пов’язати життя з армією». У червні Володимир відсвяткував 23-річчя. Незадовго до цього у нього закінчилася служба у лавах Збройних сил за контрактом. Хоча незадовго до мобілізації переніс юнак операцію, зауважив жартівливо, що автомат Калашникова втримати зможе. Мати за три години зібрала сумку. Що коїлося в її душі в той момент, описати словами неможливо, бо нема слів вищих від материнської любові. Туди, на схід, разом з її кровинкою, поїхали її спокій, її нерви, її душа. Подумки кожна мати воює зі своїм сином. Учасниками цієї війни стали не лише наші солдати, їх рідні та друзі, а й всі, хто дбає про життя захисників Вітчизни, подаючи руку допомоги армії.

В час, коли на сході України іде війна, громада Дубровиччини  єднається у своєму бажанні допомогти військовим. Сьогодні Україна потребує героїв, герої потребують підтримки суспільства.

Коли писалися ці рядки, на думку спали слова із пісні:

Повертайся живим! Повертайся, благаю.

Повертайся живим! Благаю!

Чуєш, любий, як серце кричить?

Я стою на колiнах, благаю. Повертайся живим...

Любов КЛІМЧУК.

* Милосердя ДОБРОТА І ГУМАННІСТЬ НЕПРОСТОЇ МІСІЇ

Не раз і не два можна побачити в Бережниці, як усякої пори й за всякої погоди поспішає до осель одиноких стареньких односельців Діна Гордич. Це її професійний і посадовий обов’язок, адже вона – патронажна медсестра райорганізації Товариства Червоного Хреста України. До певної міри це і її громадський обов’язок, позаяк вона – депутат сільської ради. А ще й суто людське покликання – перейматися болями інших. У неї і в самої зараз он як душа болить, бо її чоловік Олег Леонідович оце перебуває на Сході, в зоні АТО. І Діна Петрівна при відвідинах скривджених долею земляків не обмежується тим, аби принести ліків, виконати лікарські приписи, а знайде час і для щирого спілкування, вибере слова, аби втішити, а бува, й розрадити.

Тим часом, як розповів голова райорганізації Товариства Червоного Хреста Микола Чудік, нині в нас, у райцентрі та селах, працюють 15 ось таких патронажних медсестер, обслуговують десятки людей. Ніби й не надто помітну, проте дуже важливу й потрібну справу роблять. Як, наприклад, Олена Пінчук в Орв’яниці, Лариса Придюк у Круповому або Галина Чудінович у Сварицевичах. А Анастасія Чмуневич  у Перебродах немало років була патронажною сестрою, зараз працює у сільському фельдшерсько-акушерському пункті й не полишає зв’язків з Червоним Хрестом.

Наразі наша районна червонохресна організація об’єднує понад 50 первинних осередків, які функціонують на базі тих же ФАПів, а також загальноосвітніх шкіл, подекуди й підприємств, організацій. Справ назагал вистачає. Крім патронажу, це й волонтерський рух, долучення шкільної молоді до гуманістичних ідей, сприяння в організації соціальної допомоги тим, хто її потребує найбільше.

– А тепер, – продовжує розповідь Микола Григорович, –постала нагальна необхідність нашої співучасті у зв’язку з трагічними подіями на Донбасі та і в Криму. Чи не насамперед маємо допомогти з облаштуванням вимушеним переселенцям зі Сходу, яких на Дубровиччині вже налічується півтора десятка сімей, а це півсотні людей, з котрих половина – діти. Тому ми вже зверталися через «Дубровицький вісник» до місцевих бізнесменів, благодійників, усіх небайдужих земляків з відповідним закликом. Тим часом співпрацюємо з органами влади на місцях, з громадськістю щодо збору коштів, продуктів харчування для жертв неоголошеної війни проти України.

До слова, торік виповнилося 150 років від створення у Женеві Міжнародного комітету Червоного Хреста (з емблемою у вигляді червоного хреста на білому фоні). А цьогоріч минає півтора століття від підписання Женевської конвенції про полегшення долі хворих і поранених на війні. Тоді вперше в історії людства було проголошено і прийнято зобов’язання надавати допомогу всім пораненим та хворим незалежно від приналежності до будь-якої з воюючих сторін, а також нейтралітет і недоторканність шпиталів, лазаретів та санітарного персоналу.

Слід зауважити, один з ініціаторів Женевської конвенції, швейцарський журналіст Анрі Дюнан, згодом згадував про дискусію з представниками Росії, котра хотіла лише регламентувати ведення війни, вважаючи її нормальним для людства явищем. Питання ж стояло про обмеження жахіть війни – «цього лютого лиха, котре прийдешні покоління розглядатимуть як безумство». На жаль, не розглядають.

До речі, під час Другої світової через ігнорування Сталіним Міжнародного Червоного Хреста радянські військовополонені, на відміну від англійських або французьких, не могли у гітлерівських концтаборах одержувати по червонохресних каналах гуманітарні посилки. А сьогодні російські агресори й проросійські терористи на території України, в зоні АТО, ігнорують, цинічно порушують положення Женевської конвенції – обстрілюють санітарний транспорт, розграбовують медичне обладнання й медикаменти, захоплюють у полон представників Червоного Хреста, як це було й із заступником глави міжнародної червонохресної організації в нашій країні Жаком Барберісом. Для них бо війна, як і півтора століття тому, досі залишається «нормальним явищем»…

От тільки так не думає бережницька патронажна сестра Діна Гордич. Не з такими думками відправлявся в зону АТО її чоловік Олег. Відомо: добро повинно бути й з кулаками. І в ім’я добра береться за зброю воїн-захисник. В ім’я життя береться за скальпель гуманна рука хірурга. В ім’я майбутнього береться за кельму будівничий. Усе бо в наших людських руках – і будувати, і руйнувати, й відбудовувати.

Олександр СТРИЖАК.