ПІДТРИМАЙМО НАШУ АРМІЮ!

Активістів фонду «Руєвит» важко застати на місці – вони або збирають допомогу по селах, або відправляють її безпосередньо на передову. Світлану Правник вдалося «вихопити» з самого ранку. Саме спілкувалася з моложавою парою.

Як виявилося, це Олена та Петро Шиловці з Узлісся (на фото). Вони саме передавали адресну посилку для свого сина Володимира, який в зоні бойового конфлікту ще з першої мобілізації. Уже з боями в складі 51-ої окремої механізованої бригади пройшов через самісіньке пекло – бачив і Волноваху, і Саур-Могилу. Гостинці з дому передають не вперше. Та коли відправляли передачу через військкомат, коли делегація району відвідала полігон «Широкий Лан», що у Миколаївській області, то Володя її так й не отримав. На той момент він вже був під Волновахою – на передовій. То десь й загубилися материнські гостинці на воєнних переходах. Олена тільки скрушно махає рукою – нехай, може, якийсь інший солдат поїсть, їй усіх дітей шкода. Бо батьки  не пропускають жодних теленовин, слідкують, як просувається операція, бачать, сутужно нашій армії без народної підтримки.

Тільки за Володю дуже вже болить серце, розповідає жінка, дзвонить, що обносився зовсім, з харчуванням не дуже, інколи перебивалися просто кукурудзою. Правда, якийсь грузин місцевий заприязнив з українськими вояками й частенько відвідував їх з гостинцями. Та після того, як дізналися, що Володя бере участь в боях за Саур-Могилу, батьки зовсім втратили спокій. Бачили, як нещадно пошматувало залізо гранітну дев’ятиметрову фігуру солдата меморіалу, а як вже довелося там живим! Тож остання надія у батьків – на фонд «Руєвит». Пані Світлана заспокоює, посилку доставлять, хіба вже зовсім непереборна складеться ситуація. Цікавлюся, як діють волонтери в таких випадках, адже – солдат в самому епіцентрі боїв. Виявляється, уже «Руєвит» мав доставку і на Саур-Могилу, скидали вантажі з гелікоптера.

Оперативно зв’язується Світлана Леонідівна з районною радою, військкоматом. Голова районної ради Сергій Киркевич, перейнявшись долею цього солдата, взявся особисто обмундирувати його, й уже обіцянку свою виконав, придбавши для Володі та іншого нашого земляка Івана Криворучка, що служить разом з ним, форму, берці, розгрузки, захисні наколінники та налікотники - всього на суму 2800 грн. На щастя, хоча б бронежилетами хлопці вже були забезпечені. Їх їм вручив нардеп Єремеєв. Мала я розмову й з самим Володимиром. Голос бадьорий, запевняє, що все гаразд, тільки за домом таки скучив дуже й за маму дуже хвилюється. Насамкінець, зовсім по-дитячому поцікавився, коли вже дійде до нього та посилка… Будемо, сподіватися, що на вихідні Володя вже ласуватиме домашнім. А благодійники, звичайно, не обмежилися однією батьківською передачею. Довантажили щедро по-поліськи ще різними смаколиками. Василь Володимирович Конончук передав навіть свого фірмового мацика.

Уже отримали через посередництво фонду адресні посилки Олег Кузло із Золотого; Юрій Шпеник та Анатолій Торош із Велюні; Василь Петрушко із Ясинця; Сергій Пінчук із Берестя.

Особливу подяку активісти фонду висловлюють населенню Висоцької, Велюнської сільських рад та села Озерськ. Вагомий вклад, каже пані Світлана, зробив громадянин Естонії, який не захотів назвати свого імені.

ПЕРЕДАТИ СВОЇ ПОЖЕРТВИ НА АРМІЮ ЧИ АДРЕСНІ ПОСИЛКИ

МОЖНА У ВІВТОРОК, ЧЕТВЕР ТА П’ЯТНИЦЮ, НА АВТОБУСНІЙ ЗУПИНЦІ БІЛЯ ТОРГОВЕЛЬНОГО ЦЕНТРУ «ДОМІНО»

(НАВПРОТИ ПОШТИ) СПЕЦІАЛЬНО ЧЕРГУЄ БІЛИЙ БУС.

Людмила РОДІНА.

ОБІРВАЛАСЯ ПЕРША СТРУНА

8 серпня Олегу Голодюку виповнилося б 36-ть. 1 вересня мине рік, як Олег відійшов у вічність. Його раптова смерть стала важкою втратою для рідних і друзів. Вони й досі не вірять, що більше не побачать його щирої посмішки і не почують його гарного голосу. Співак, музикант, поет і просто друг з великої букви, а ще брат і син. Олегова зірка горіла на цій землі дуже яскраво, тепло його душі завжди зігрівало оточуючих. Мабуть, такі люди своїми земними роками проживають не одне життя. Вони живуть, ніби мчать назустріч теплому вітру і сонцю. І хоч їх доля, як і життя усіх нас, лише мить у вічності, ця мить яскрава і неповторна.

Минулого тижня поціновувачі творчості талановитого земляка Олега Голодюка провели вечір його пам’яті у районному будинку культури. Він пройшов у теплій, дружній, щирій, ностальгічній атмосфері. Зібралися всі, хто знав, цінував і любив творчість Олега, всі, хто розумів його мрії і переживання, що виливалися в словах і музиці. Олег також був присутній тут, у фотосвітлинах і відеокадрах. Коли друзі-музиканти виконували твори, написані ним, постать музиканта з гітарою в руках з’являлася на відеопротекторі і, здається, звучали струни його гітари. Олегове місце у групі «Галоген» ще ніхто не зайняв. Хлопці вирішили, що ще не прийшов час замінити у колективі звучання його гітари.

Особисто я здебільшого ознайомилася з творчістю цього музиканта після його смерті. На жаль, за життя не довелося поспілкуватися з цією талановитою особистістю, хоча неодноразово на різних концертах проймалася виступом групи «Галоген». Завжди поважала бажання молодих людей – учасників цієї групи – співати, дарувати свою творчість людям. Хлопці виходили на сцену і щоразу проживали на концертах своє маленьке життя, у піснях і спілкуванні з глядачами. Вони робили це, не очікуючи, взамін великого визнання чи особливої подяки. Просто співали. Точніше не співали, а несли слухачам своє світобачення і тепло своїх сердець. Олег був у колективі стрижнем, довкола нього горів вогонь творчості. Кожна пісня музиканта - це мова його душі, це бесіда його з Всевишнім і людьми. Пісні були дуже різними: патріотичними і суто про мирське життя, про кохання, свободу, дружбу, мрію і зраду. Його пісні були життям, покладеним на музику, було сказане у них несказанне і прожито ще не пережите.

«Бували моменти, коли руки самі тягнулися до гітари, - ділився з друзями Олег,- душа прагнула усамітнення і водночас спілкування з світлом. Музика приходила, як частинка цього світла, акорди з’являлися, мабуть, з Всесвіту». Він жив творчістю, звичайний дубровицький хлопець, у якого не було впливових друзів і спонсорів, щоб допомогти прорватися до творчих вершин. Але вершин Олег досяг, бо й досі співають його пісні і звучать його мелодії.

Є люди, доля яких нагадує символізм квітів, що проросли крізь асфальт. Це можна називати «жагою до життя», «життєвою силою», ще якось, однак здатності кількаміліметрової травинки прорости крізь бетоновану поверхню не можна не дивуватися. Творчість Олега, у великій мірі, нагадує це явище. Вона пробивала крізь буденність сірих днів, і допомагала його душі літати.

У середині 90-х у дубровицькому профтехучилищі була створена група «БДР». Її учасниками були Олег Голодюк, Олег Капітан та Руслан Ромаш. У 1996 до гурту влився Олександр Лавор і його перейменували  у «Синю долину». Склад цього творчого колективу змінювався. У ньому грали у різний період Володимир Скаржинець, Олег Анісімов, Олексій Гладкий. Але завжди ідейним натхненником «Галогену» був саме Олег Голодюк.

Хлопці займалися творчістю за власний кошт. Група їздила на конкурси за свій рахунок і досить вдало репрезентувала Дубровиччину.  Мабуть, саме відсутність фінансування, яке вкрай потрібне для самореалізації творчих людей у наш час, група не досягла вершин, на які цілком заслуговувала. Однак намагалися заявляти про себе всюди, де вдавалося. Наприклад, були учасниками фестивалю «Біле озеро», відбіркового туру «Червоної рути» та ін. Був час, коли учасники «Галогену» стали ініціаторами проведення у Дубровиці рок-фестивалю «Музичний Спас». Він збирав таланти лише 2 роки. Потім знову ж таки не змогли знайти для проведення фестивалю спонсорів. Учасники гурту представляли українську музику і гордилися тим, що могли говорити про свою батьківщину і людей мовою пісень.

Олег був патріотом, любов до України і свого народу прослідковується у текстах його творів. Деякі з них сьогодні звучать, як пророчі. Як от, наприклад, «Ми йдемо в бій за Україну». А ще він написав «Українські партизани», «Час прийде» - ті інші пісні з націоналістичним настроєм і духом.

Патріотизм жив не лише у його творчості, він жив у його думках, переживаннях і способі життя. Олександр Лавор пригадує:

– В часи помаранчевого майдану Олег був постійно серед патріотів у Києві. Там, на майдані, з гітарою в руках він піднімав людям настрій і таким чином їх віру і надію на перемогу. Я впевнений, що мій друг, якби був живий, був би і на революції гідності, бо не міг Олег стояти осторонь, коли вирішувалася доля його рідної держави і землі.

У нашого товариша і однодумця була чудова риса – він дуже просто і легко сходився з людьми. Завжди був у центрі уваги, як  кажуть – душа компанії, незалежно від віку оточуючих. Енергії Олега вистачило б на двох, а то й трьох – позитивної, щирої, світлодайної. Він був вимогливим до себе і інших. Інколи на репетиціях ми програвали один кусочок до 20 разів, бо Олег не любив фальші у житті і музиці. Він був самородком. Не маючи музичної освіти (навіть не закінчив музичної школи), Олег писав чудову музику на свої ж тексти. Він навчався музиці самотужки, у кімнаті лежало багато посібників з музичного мистецтва і Олег вправлявся грі на гітарі годинами.

Мій друг мав багато нереалізованих задумів і планів. Напередодні смерті він розповів, що мріє записати новий альбом з ліричними піснями, романтичну музику. Були готові тексти на ці пісні. Мені здається, що певне переосмислення життя спонукало його на такі зміни у творчості, бо раніше здебільшого він писав енергійну рок-музику. Ця мрія назавжди залишилися нездійсненною. На жаль, ми не знайшли рукописів цих його творів. Шкода, що не маємо змоги доторкнутися до його мрій.

Олександр Лавор каже, що можна дуже багато розповідати про концерти і виступи групи, бо кожен з них давав можливість дарувати пісню і серце глядачам і водночас сприймати тепло сердець земляків-слухачів. Цей обмін енергією, мабуть, є найголовнішим критерієм творчості.

 – Одного разу ми брали участь у відбірковому фестивалі конкурсу «Червона рута». Перед самим виходом на сцену у Олега в гітарі обірвалася перша струна. Але ми виступили, ніхто не помітив цієї проблеми, бо Олег зіграв, як завжди, на єдиному подиху. Він взагалі жив на єдиному подиху. Дубровиця втратила таку талановиту, щиру, творчу особистість. Не можу передати почуття свого душевного болю словами. Коли Олега не стало, я налаштував того дня апаратуру на лінійці у Дубровицькому ліцеї. Я навіть добре не пам’ятаю, як пройшла ця урочистість. Я знав про смерть друга, працював там вже автоматично, бо плакали мої очі і душа. Ми пройшли багато спільних життєвих і музичних доріг.

Минулого тижня у районному будинку культури «Галоген» грав і співав без своєї першої струни, що обірвалася минулоріч. Саша Лавор, Олег Капітан, Микола Юзейчук викладалися на сцені так, аби Олег міг гордитися їх виступом. Свої роки він прожив з людьми і для людей, щедро роздаровуючи скарби своєї душі, що виливалися то у зворушливі мелодії й філософські рядки віршів, то у задушевні розмови із друзями й готовність прийти на допомогу в скрутну хвилину. Навіть тембр його голосу красивого й переконливого, якось заспокоював, вселяв надію. А ще – пильний, проникливий погляд… Таким назавжди запам’ятали Олега Голодюка всі, хто його знав, цінував, любив.

Життя складається з дослідження, руху в невідоме, досягнення зірок. Творчі люди після смерті самі стають зірками на небосхилі, але,  на жаль, це трапляється, як правило, передчасно.

Якось студенти запитали у Блаженнішого Любомира Гузара:

«Часто помирають молоді добрі люди. Чому Господь забирає їх»?

Священик відповів так:

– Не знаємо, це є воля Божа. Наше життя – Дар Бога. Тому лише Бог може його забрати. У Святому Письмі, в одній з Книг Мудрості, є відповідь на питання «Чому помирає добра молода людина?». Відповідь звучить так: Господь Бог знає найкраще, коли і кого кликати до себе. Смерть – то не кінець життя, а перехід з однієї форми в іншу. Тому не треба дивитися на смерть, як на страшну трагедію. Так, померла молода людина. Але вона, можливо, вже щаслива з Богом.

Олег написав у одній з пісень: «Я відлітаю в країну сонця, я відлітаю в країну мрій. Я повернуся сюди, я знаю, бо тут куточок серця мій». Він повернувся у піснях. Прийшов, щоб ще раз огорнути світлом своєї душі рідних, друзів і шанувальників творчості. Переконана, він щасливий з Богом, бо саме Бог і послав йому цей талант.

Любов КЛІМЧУК.

ЗА КОГО МОЛИТЬСЯ МОСКОВСЬКА ЦЕРКВА?

Із самого ранку від жителів району до нас надходять дзвінки про те, що церква московського патріархату розпочинає збір продуктів та коштів начебто в зону АТО на Схід України.

Ми з великою недовірою ставимось до таких дій. І ось чому…

Офіційно церква московського патріархату не засудила анексію Криму, не визнала ДНР, ЛНР терористичними організаціями. Мало того, благословила Гіркіна на війну з Україною. Священики цієї  церкви беруть пряму участь в бойових діях проти наших солдат (дані телебачення каналу «1+1»). В церквах Московського патріархату - на Сході склади зброї терористів. Ряд священиків розповсюджують сепаратистські газети, листівки та багато інших фактів ненависті до всього українського. Ми знаємо, що за церковними канонами в кожній службі є молитва за воїнство, але дуже сумніваємося, що «Московська» церква в цей час думає про Українську армію. Більше того, є навіть випадки, коли церкви Московського патріархату нахабно відмовлялися служити молебень за здоров’я наших вояків.

Отже, на нашу думку, якщо Московська патріархія буде збирати допомогу з довірливих громадян – то вона дістанеться сепаратистам.

У районі вже існує і ефективно працює благодійна організація фонду «Руєвит». І проводити інші сумнівні акції, під крилом недружньої церкви, немає ніякої потреби.

Василь КОНОНЧУК,

волонтер фонду «Руєвит».

ОХ УЖЕ ЦЕЙ «ДИКИЙ» ФУТБОЛ

 Наразі любителі футболу вже упродовж кількох місяців спостерігають за іграми чемпіонату району та першості району з футболу. Все, ніби, як завжди – є переможець, є й переможений. Проте, ігри 13 туру стали своєрідною «родзинкою» футбольних змагань.

Чемпіонат району, І ліга, матч 13 туру між командами ОРІОН (с. Будимля) - ПОРУБКА (0-2). Під час цього матчу «показали» себе вболівальники команди господарів: погрожували арбітрам матчу та гравцям ФК «ПОРУБКА» фізичною розправою; розірвали футболку асистенту арбітра з с. Порубка; тричі вдарили головного арбітра матчу; 20 хвилин перешкоджали виїзду автотранспорту ФК «ПОРУБКА». До того ж, представники футбольної команди «ОРІОН» не розрахувалися з головним арбітром матчу.

Тепер про інше. Першість району, ІІ - ліга, матч 13 туру між командами БУДІВЕЛЬНИК (с. Сварицевичі) - ПЕРЕБРОДИ. Матч закінчився з рахунком 6:3 на користь ФК «БУДІВЕЛЬНИК». На 18 хвилині матчу (при рахунку 2:1 на користь Переброд) відбулося ігрове зіткнення між гравцями команд. У результаті в Холодька І.(Будівельник) перелом ноги, у гравця Переброд - сильний забій. Після цього на поле вибігли вболівальники ФК «БУДІВЕЛЬНИК» і почали штовхати арбітра матчу, хапати за шию, висловлювати свої невдоволення та звинувачувати арбітра у травмуванні гравців.

Ця перепалка тривала 50 хв. Вболівальники та гравці с. Сварицевичі також погрожували гравцям команди «ПЕРЕБРОДИ»: «...якщо не будете грати то з стадіону не виїдете!!!».

Крім того, за ФК «БУДІВЕЛЬНИК» грали два гравці, які не були внесені в рапорт арбітра і під час гри відзначилися забитими м’ячами: Василь Вишневський та Олег Холодько.

Вже у четвер відбулося засідання контрольно-дисциплінарного комітету районної федерації футболу, якому передували усі вищезгадані події. Тож, після довготривалого обговорення некоректних дій, вирішено: заборонити використовувати футбольний стадіон с. Будимля до кінця чемпіонату району з футболу 2014 року, згідно з п.2.4. (в) ДП ДРФФ; заборонити використовувати футбольний стадіон с. Сварицевичі до кінця першості району з футболу 2014 р., згідно з п.2.4. (в) ДП ДРФФ та  зарахувати технічну поразку (0:3) команді «Будівельник» у матчі першості району з футболу №58 «Будівельник» (с. Сварицевичі) - «Переброди» (с. Переброди) згідно з п.2.3.2.(б) ДП РОФФ.

Районна федерація футболу.

ПОВЕРТАЙСЯ…

У нього очі смарагдового кольору. Я таких ще не зустрічала. А в них – якась відчуженість…

З такими очима – кохати б, та він завтра йде на війну… Чи простить Всевишній того нелюда, що затіяв бійню на землі одвічних хліборобів?

– Не хочу туди повертатися, але розумію, що треба. Це наша земля. Вчора Крим, сьогодні Донбас, а завтра вони підуть на Харків, Одесу, Миколаїв. Треба зупинити це. Всі, з ким поруч я був в на Сході – патріоти. Кожен із нас думає: «Якщо не я, то хто?»

Анатолій Драганчук із села Підлісне 8 квітня був мобілізований в лави тих, хто пішов боронити рідну землю. Йому лише 24. За останні 4 місяці він став іншим, дорослішим. Став чоловіком. Після двох госпіталів йому дали відпустку на два тижні.

– Після побачено й пережитого, дивлюся на все трохи іншими очима, – каже Анатолій. – Зараз не цікавить мене щоденна суєта, якісь дрібниці. Намагаюся більше допомогти батькам. Перед тим, як призвали, подумував про одруження. Коли прийшов у відпустку, зрозумів, що зараз не маю права – можу повернутися додому калікою, можу залишити дружину вдовою…

Анатолій має військову спеціальність стрілок бойової машини піхоти (БМП). Після підготовки на Тучинському полігоні, їх відправили на Луганщину. Там стояли на блок-посту на трасі «Рубіжне-Харків». Кожен мав бронежилет. Харчів теж мали вдосталь. Проблеми бували хіба що з хлібом та водою. Згодом перекинули на Донеччину.

– Ми стояли біля села Кіровськ Краснолиманського району,- згадує хлопець. – Коли ходили в магазин за сигаретами, місцеві жителі з ненавистю кидали вслід: «Бандерлоги, фашисты, зачем пришли к нам?». Було боляче. Ці люди були «натравлені» на нас і впевнені, що ми прийшли їх убивати. Лише одна жінка з села приносила нам воду та дід із бабою – картоплю. За це діда місцеві по-звірячому побили. Нас позвав внук, щоб заступилися. Проте, коли ми прибігли, нападники втекли уже.

Боєць згадує епізод, коли підрозділ отримав завдання зачистити від бойовиків село Ямпіль, передмістя Слов’янська. Він розповідає:

– Село зачистили. Складнощі були в тому, що ми мали строгий наказ ні в якому разі не наражати на небезпеку мирних жителів. Закріпилися на горі за селом. І тут отримали наказ йти на підмогу сусідньому підрозділу. Виїхали на бойових машинах. По дорозі лежали вбиті та поранені наші бійці, горіли бронетранспортери. Зупинилися, стягували поранених та вбитих під БМП, а їхні снайпери обстрілювали. Тут же прийняли бій. Наших було близько 30 чоловік. Зліва і справа мої товариші падали, хто поранений, а хто вбитий. В цьому бою загинув наш комбат. Я не можу вам передати… Страху не було. Вагань теж ніяких. Перед тобою ворог: або ти його, або він тебе. Але був шок… Я тягну хлопців, а їх кров заливає мене… У мене теж влучали кулі, але бронежилет спас – надійний, німецького виробництва.

Так, бронежилет спас. Але ночами Анатолій став схоплюватися, кричати. Жахіття зайшли далеко у підсвідомість і звідти переслідували його. Бійця відправили у госпіталь, для психологічної реабілітації. Та найкращими ліками став для нього рідний дім, сільська робота.

На наступний після нашої зустрічі день, Анатолій Драганчук мав повертатися до свого підрозділу. На прощання я подякувала та потиснула йому руку:

– Повертайся. Обов’язково повертайся. І позви мене на весілля.

Оксана СЛОБОДЗЯН.

P.S. За ініціативи Дубровицької районної ради нині розпочинають ремонт хати батьків Анатолія Драганчука. Спонсорами цієї акції стали ДП Дубровицький й Висоцький лісгоспи та благодійний фонд Василя Яніцького «Наш край».

ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ – НАШЕ СПІЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Благодійний фонд Василя Яніцького «Наш край», що протягом останніх років активно підтримував у північних районах області розвиток культури, спорту, обдарованих дітей, допомагав людям, котрі зверталися за конкретною допомогою, нині включився в підтримку підрозділів Збройних сил, що беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України.

Ніколи не міг подумати, що наш фонд, створений для розвитку й підтримки гуманітарних програм на моєму рідному Поліссі, зосередиться на підтримці армії. Але так сталося, що нині усім миром мусимо боронити суверенітет Батьківщини, бо немає ціннішого, аніж незалежність нації і її права на вибір власної долі, – каже Василь Яніцький. - У зв’язку з цим, я розпочав співпрацю з Харківським Благодійним фондом «За мир і порядок», котрий повністю зосереджений на завданні зміцнення обороноздатності наших Збройних сил. На кошти наших фондів закуповується бойове спорядження, обмундирування, бронежилети, оптичні прилади нічного бачення, медикаменти, продовольство, предмети першої необхідності для наших бійців. Фонд «За мир і порядок» має досвід в доставці вантажів, відпрацював маршрути, там працюють досвідчені волонтери, що вміють приймати рішення й орієнтуються в обстановці. Саме тому «Наш край» об’єднав свої зусилля із цим фондом. Українці завжди вміли гуртуватися, коли приходила біда на рідну землю. В цьому наша сила. І нині, спостерігаючи небачений підйом патріотизму, серце наповнюється гордістю за свій народ, моїх земляків: кожен в міру своїх можливостей надає допомогу фронтові. Хтось – грошима, хтось – продуктами, речами, медикаментами. Багато людей стали волонтерами, ризикують життям, щоб доставити необхідне в зону АТО.

Наразі фонд «За мир і порядок» скидає усі запити стосовно підрозділів, де зосереджені бійці із Рівненщини, а це Львівська 80-а аеромобільна, 95-а Житомирська аеромобільна, Яворівська бригади, безпосередньо до Василя Яніцького. Для прикладу: нині фонд «Наш край» організував відправлення в зону АТО близько 20-ти тонн гуманітарного вантажу, зібраного на Кореччині.

 Не припиняючи співпрацю із харківськими колегами, фонд «Наш край» підійшов до справи більш адресно – допомогу направляє безпосередньо землякам із північних районів Рівненщини.

Василь Яніцький підтримує прямі контакти з багатьма родинами бійців, що перебувають в зоні АТО. З активістами свого фонду він намагається швидко вирішувати конкретні проблеми, з якими звертаються люди. А таких звернень чимало. Ось нещодавно звернувся Павло Хомич із Колок, котрий перебуває в зоні АТО, але досі не має бронежилета. Найближчим часом захисне спорядження буде доправлене до Павла.

Представники Фонду «Наш край» та особисто Василь Яніцький відвідують земляків, котрі перебувають в госпіталях і надають їм конкретну допомогу. Нещодавно Василь Петрович побував у Львівському госпіталі, зустрівся з дубровичанином Дмитром Булачком та Андрієм Усачем із Березного. Фонд бере опіку над цими бійцями. Хлопці розповіли, що вкрай необхідно доправляти в зону бойових дій медикаменти для надання першої невідкладної допомоги.

- Ми беремо це до уваги і будемо працювати в плані збільшення закупівель медикаментів та їх доставки в зону бойових дій, - каже Василь Петрович. – До роботи в госпіталях, де перебувають наші земляки, я підключив і ГО «Міжнародне Рівненське земляцтво», виділив їм необхідні кошти. Також будемо обов’язково підтримувати сім’ї, котрі втратили на війні своїх синів. Ми готові надавати і правову допомогу та адвокатський захист бійцям, які потрапили в складну ситуацію. Часто люди змушені були приймати рішення, яке вимагала складна бойова обстановка, проте часто їм висувають звинувачення в порушенні присяги.

З третьою хвилею мобілізації знову багато наших земляків відбули в зону бойових дій. На превеликий жаль, держава не має можливості забезпечити призваних бійців усім необхідним. Причини такого жахливого стану армії усім відомі – протягом багатьох років Збройні сили держави свідомо знищувалися. Отож, нещодавно четверо дубровичан, що відбули у 80-ту Львівську аеромобільну бригаду – Павло Герасимчук, В’ячеслав Грицюк, Руслан Чемерський, Віктор Клюйко та поранений боєць батальйону «Горинь» Ігор Пляшко отримали від фонду «Наш край» комплекти камуфляжної форми «британка», демісезонні куртки, берці, маскхалати та предмети першої необхідності. Ігореві Пляшку, що перебуває нині у Рівненському госпіталі, були передані ще й смачні гостинці.

Як ми уже розповідали, Василь Яніцький також відгукнувся на прохання влади допомогти відремонтувати хату батьків Драганчука Анатолія із села Підлісне, що перебуває в зоні АТО ще з квітня. Зокрема, на кошти фонду «Наш край» було закуплено шифер для заміни покрівлі на хаті солдата.

Жодне прохання, що стосується бійців, які захищають цілісність та суверенітет України, не залишається поза увагою голови фонду «Наш край» Василя Яніцького. Адже перемога над проросійськими сепаратистами – наша спільна справа.

Оксана СЛОБОДЗЯН.     
Фото: Василь Яніцький під час зустрічі із Дмитром Булачком у Львівському госпіталі.

Правоохоронці затримали крадія

Працівники райвідділу міліції затримали 42-річного чоловіка, який здійснив крадіжку із магазину

«Продукти», що в селі Орв’яниця.

Під час виїзду слідчо-оперативної групи на місце події було встановлено, що невідома особа шляхом виймання скла та відгинання металевої решітки на віконній рамі проникла до магазину, звідки здійснила крадіжку товарно-матеріальних цінностей та грошей на суму 2250 гривень.

- Багаторічний досвід роботи працівників карного розшуку райвідділу не підвів,– зазначив начальник Дубровицького РВ УМВС, майор міліції Сергій Родзін. – Провівши ряд оперативно-розшукових заходів, вони менше, ніж за добу встановили правопорушника, яким виявився раніше судимий за крадіжку, 42-річний Максим, житель села Орв`яниця.

Наразі стосовно підозрюваного відкрито кримінальне провадження за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Санкція даної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років.

Катерина СЕМЕНЮК, Дубровицький РВ УМВС.